Вчора ввечері мої діти не могли заснути. Сьогодні був їхній перший день у школі, і їхні тіла та розум ще не були достатньо готові до таких змін. Коли ми з чоловіком вимкнули світло, щоб лягти спати, я почула тихий голос моєї дев’ятирічної доньки: «Я ніколи не засну!», а потім мій 13-річний син повторив: «Я теж. Я не спатиму до третьої години ночі!» Після того, як ми їх заспокоїли, сон нарешті прийшов. Однак обоє того вечора говорили про суміш хвилювання і тривожності, які вони відчувають, щодо першого дня в школі. Невідомість викликає побоювання. У багатьох дітей і підлітків виникають такі питання: «Чи сподобається мені вчитель? Чи зможу я виконувати завдання? Чи будуть мої друзі в моєму класі? Чи досягну я успіху цього року?» Для старших учнів це можуть бути такі питання: «Чи знайду я свої класи? Чи знайду я нових друзів? Чи впишуся я в колектив?»

Сьогодні вранці, коли я їхала до школи, де викладаю один день на тиждень, я слухала радіо. Там брали інтерв’ю у директора однієї з місцевих середніх шкіл про те, яким був перший день у школі для учнів 8 класу. У Ванкувері, в Канаді, де я живу, більшість середніх шкіл приймають учнів з 8 по 12 клас, тому для учня, який вступає до 8 класу, це цілком новий світ. Я була дуже вражена тим, як ця школа допомагає підліткам адаптуватися до змін. Директор визнав, що для багатьох учнів 8 класу це може бути страшно, і персонал школи доклав багато зусиль, щоб розробити план, який допоможе їм легше влитися в нове шкільне життя.

Замість того, щоб учні 8 класу приходили шукати свої імена в списку та самостійно знаходили свої класи, персонал школи попросив учнів 9-12 класів прийти вранці, а учнів 8 класу – в другій половині дня, щоб вони не відчували себе приголомшеними серед натовпу старших однолітків. Минулого року консультанти працювали з групою учнів 11 і 12 класів, щоб підготувати їх до ролі «посередників» для нових учнів цього року. Старші учні-посередники зустрілися з учнями 8 класу в спортзалі, де вони сформували невеликі групи, в яких старші підлітки провели з молодшими кілька вправ на згуртування колективу. Потім, коли група відчула себе готовою, старші учні супроводжували учнів 8 класу в їхніх групах до своїх класів і залишалися з ними до кінця дня. Директор школи зазначив, що завдяки впровадженню таких практик, які допомагають учням почуватися безпечно та як вдома, з часом знизився рівень вандалізму та прогулів. Він також вважає, що це сприяло покращенню академічних результатів учнів у школі. Коли учні із задоволенням ходять до школи та мають почуття приналежності, вони, природно, досягають кращих результатів.

Цей інтуїтивний директор і персонал розуміли, що для того, щоб діти могли вчитися і зростати, вони спочатку повинні відчувати себе в безпеці та під надійним піклуванням. Як зазначає доктор Ньюфелд, «розвиток походить з місця спокою». Дослідження в галузі нейробіології показують, що стрес може перешкоджати навчанню як у тварин, так і у людей. Я думаю, ми всі знаємо, як це – не мати змоги мислити тверезо або працювати на повну силу, коли ми перебуваємо в стані тривоги. Досвідчені вчителі добре це розуміють і докладають багато зусиль, щоб учні почувалися комфортно, завойовують їхню відданість і серця, щоб створити умови, в яких зможуть передавати свої знання.

Директор цієї середньої школи у Ванкувері також додав, що деякі батьки не хочуть залишати своїх підлітків у перший день через новизну та стрес. Він сказав, що замість того, щоб проганяти їх, вони запрошують батьків залишитися в спортзалі, доки вони не переконаються, що з їхніми дітьми все добре й вони у безпеці. Знову ж таки, я була вражена тим, як школа впоралася з «передачею естафети прив’язаності», як це називає доктор Ньюфелд. Коли діти та підлітки відчувають розділення з батьками або іншими дорослими, до яких вони прив’язані, це може викликати тривогу. Коли нові вчителі та старші учні вітають їх і працюють над створенням безпечної атмосфери, де нові підлітки можуть покладатися на них, це створює позитивний досвід для всіх. Це також виявляє чудові інстинкти турботи у старших учнів, які наполегливо працюють над створенням безпечного середовища для своїх молодших однолітків. Коли ми розмежовуємо старших і молодших, це приносить користь усім. Багато початкових шкіл роблять це з великим успіхом, об’єднуючи старші «класи-побратими» з молодшими.

Коли педагоги та весь колектив беруть на себе ініціативу орієнтувати учнів, надають їм орієнтири та запрошують їх покладатися на них, коли їм потрібна допомога, це створює прив’язаність, яка є надзвичайно важливою для стосунків між учнями та вчителями. У всіх наших школах ми повинні зробити це своїм першочерговим завданням – створити умови для зв’язків між персоналом та батьками, персоналом та учнями, а також старшими та молодшими учнями. Діти та молодь, які відчувають, що про них добре піклуються, стають дуже турботливими учнями. Спочатку ми повинні подбати про емоційні потреби наших учнів. Тоді, після емоційного та психологічного відпочинку, ми матимемо більше шансів створити освітню систему, яка сприятиме вихованню турботливих, незалежних та захоплених навчанням учнів.