Останнім часом до мене звертається багато батьків, які скаржаться на те, що їхня дитина має труднощі із розділенням  на час школи. Цим дітям, як правило, 5 або 6 років, і батьки дуже збентежені. “Це неправильно, коли мою дитину виривають з моїх рук, і вона істерично плаче”. Батьки відчувають, що це неправильно, тому що це неправильно, і все ж дуже часто батьки бояться довіряти своїм інстинктам.

Я згадую близьку подругу, яка багато років тому зіткнулася з цією проблемою, коли її донька не могла зайти в клас на початку дня і попрощатися з нею. Вчителька сказала дитині, що Пеппі Довгапанчоха, Гаррі Поттер і Енн із Зелених Дахів змогли обійтися без батьків, і вона теж зможе. Тривога дитини злетіла до небес, а шкільний адміністратор сказав моїй подрузі, що їй не дозволяється заходити до школи, щоб попрощатися з донькою на початку навчального дня. Вважалося, що похід додому на обід також загострює проблему, і дитині було рекомендовано більше спілкуватися з однолітками. Було зроблено припущення про тривожний розлад і рекомендовано терапію. 

Мама дівчинки не погодилася на це і робила те, що, на її думку, було в інтересах її доньки. Вона продовжувала проводжати дівчинку до класу, щоб попрощатися, і зосереджувалась на  поверненні зі школи, повідомляючи їй, що вони побачаться за обідом. Вона також перекривала відстань між ними  – дала дівчинці свій медальйон, щоб та носила його протягом дня. 

Працівники школи не схвалювали цього, але вона відчувала, що знає, як краще. Зараз її доньці 12 років, вона є лідером у своїй спільноті та з радістю ходить до школи.

Нещодавно донька розповіла про той період свого життя, коли їй було важко розлучатися з мамою. Одним із важливих спогадів для неї стало те, як одного разу асистентка в класі опустилася на рівень її очей і сказала: “Це нормально, що ти боїшся. Це нормально, що ти сумуєш за мамою”. Для цієї маленької дівчинки ці слова стали розрадою, і вона ніколи їх не забувала. Директор школи нещодавно прокоментував, наскільки ця дівчинка “розквітла”, що насправді свідчило про її розвиток – те, що відбувається цілком природно, коли ми культивуємо глибоку прив’язаність і забезпечуємо емоційну безпеку наших дітей.

Батькам занадто часто кажуть, що їхні діти повинні самостійно регулювати свої емоції. Техніки управління поведінкою, спрямовані на те, щоб зупинити такі емоції, як страх і фрустрація, рекомендуються для дітей у віці від 5-6 років.

Дітей у такому ранньому віці часто вчать змінювати свої думки, щоб контролювати емоції. Найсмішніше в розвитку те, що його не можна навчити. У Гордона Ньюфелда є чудовий вислів: “Нам не потрібно вчитися, щоб дорослішати. Нам потрібно відчувати, щоб дорослішати”. Іншими словами, діти повинні відчувати свої емоції – всі емоції. Не потрібно тиснути, панікувати чи вчити саморегуляції, про яку зараз так багато говорять.

 Коли у маленьких дітей забагато розділення, виникає тривога. Чи потрібно давати їм техніку самозаспокоєння, щоб спробувати вгамувати їхні страхи? Який меседж ми посилаємо? Я кажу батькам, що для багатьох дітей у дитячому садку 6 годин – це занадто довго, щоб бути далеко від тих, до кого вони найбільше прив’язані, і що це нормально, коли діти бояться і нервують, коли вони маленькі. Це досить нормально для малих дітей ще не мати змоги регулювати свої емоції.

Нам, як культурі, потрібно бути обережними, щоб не паталогізувати сепараційну тривожність у дітей 5-6 років і не очікувати від них поведінки як від маленьких дорослих. Процитую Гордона Ньюфелда: “Діти мають жити несвідомо”. Це – їхнє право. В нашій культурі про це, здається, все частіше забувають.