На вулиці було темно. Моя чотирирічна онучка вже збиралася переходити дорогу, коли помітила зграю чорних мурашок там, куди вона мала ступити. Вона стривожилася, побачивши їх, і безпорадно завмерла.

Що таке страх?

Щоб вижити і вціліти у цьому світі, наш мозок оснащений системою сповіщення про тривогу. Ця система призначена спонукати нас до оберожності. До шостого місяця внутрішньоутробного розвитку ембріон уже має функціонуючу систему тривоги. Згодом вона допоможе дитині розвинути обережність, обачність та самосвідомість. Це складна система, куди входять лімбічна система, гіпоталамус, автономна нервова система, система уваги, ендокринна система та багато спеціальних нейромедіаторів. Система тривоги грає важливу роль у розвитку, а батьки мають ключовий вплив на забезпечення здорового функціонування цієї системи.

Що викликає у дітей тривогу?

Є нескінченна кількість причин, які можуть активувати цю систему тривоги, незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні. Якщо ми встривожені, значить це – тривога. Звідси й виникають відчуття небезпеки, страху і неспокою.

Діти відчувають тривогу перед сном, коли в сім’ї з’являється нової дитина, коли вони йдуть до школи, коли їхні батьки розлучаються, коли губиться ведмедик, коли вони усвідомлюють, що смерть неминуча, коли їх не приймають друзі, коли хтось на них сердиться тощо. Ці першопричини тривоги досить очевидні, але є ще приховані причини тривоги: усвідомлення, що батьки не можуть тебе вберегти, що щось погане може трапитися з тим, кого любиш; відчуття, що з тобою не можуть впоратися, що ти не можеш виправдати чиїхось надій, що ти неважливий для тих, хто важливий для тебе або ж що ти маєш тримати таємницю, яка може стати причиною розділення. Все це призводить до тривожності та хронічного відчуття небезпеки, страху і неспокою. Це суб’єктивні переживання активованої системи сповіщення про тривогу, навіть коли ми не бачимо того, що нас тривожить.

Діти не бачать, що їх тривожить, бо справжня причина їхньої тривоги – це страх розділення з людьми та речами, до яких вони прив’язані. Це вразливість, яку надто важко витримати. Менш вразливо боятися темряви, мурашок, звуків, тіней або ж мострів під ліжком. Сьогодні все більше дітей відчувають тривогу, адже вони стикаються з розділенням з батьками в безпрецедентній кількості у все молодшому віці та на все більш тривалий час. Доктор Гордон Ньюфелд розкрив нам суть цієї складної динаміки, щоб ми могли запобігти проблемам та вирішити ті з них, які виникають через надмірну тривогу.

Як запобігати та вирішувати проблеми тривоги

Глибока прив’язаність до турботливого дорослого – це ключ, який допоможе нашим дітям почуватися безпечно і який запобігне проблемам через тривогу. Діти мають відпочивати у безпечних стосунках, вдома і за його межами, – там, де про них піклуються. Батьки, вчителі та інші опікуни мають всі разом враховувати цю базову потребу.

Коли моя онучка завмерла перед тими мурахами, я підійшла до неї, взяла її за руку і промовила: “Порахуймо до трьох, а тоді побіжимо і перестрибнемо через тих мурах!” Так ми і зробили, і безпечно дісталися іншої сторони – разом. Ця історія є метафорою. Коли наші діти несподівано зіштовхуються з тривогою, ми маємо бути з ними поруч, підтримувати прив’язаність з ними та допомогати їм безпечно дістатися до місця призначення. Тоді вони зможуть рости і ставати незалежними.