На фото – мій обідній стіл. Цей стіл – якір для моєї родини.

У еру роз’єднаності, коли ми всі дуже зайняті та навколо нас безліч пристроїв, які можуть відтягнути нас одне від одного у власні світи, обідній стіл може стати для нас «якорем». Він може втримати нас від того, щоб ми не розплилися у різні боки. Я справді вірю, що ніколи раніше стіл не був таким важливим.

Багато років тому я була матір’ю-одиначкою з двома маленькими дітьми. Я пам’ятаю, як шукала житло в оренду, і єдиною обов’язковою умовою у моєму пошуку була наявність місця для обіднього столу. Мав бути простір, де ми могли б їсти разом. Тоді я не мала багато грошей, знайти житло було складно, але я не здавалася і все ж знайшла квартиру з місцем для столу. Це був маленький столик, затишно притиснутий до кухонної стіни, але це спрацювало. Ми могли щодня збиратися разом, щоб поїсти, але також і для набагато більшого – щоб відновлювати зв’язок.

Минали роки, і я знову й знову дякувала цьому якорю за все, що він дав нашій родині. Наш стіл служив не лише для того, щоб на нього ставили тарілки і бути місцем живлення. Коли мої вже дорослі діти були підлітками, вони часто були зайняті друзями, заняттями, просто життям. Спільні обіди залишалися нашим єдиним щоденним якорем. Неважливо, якими ми приходили – зайнятими, дратівливими, замкнутими – це був наш час разом. Ми зустрічалися поглядами. Ділилися історіями. Іноді проливали сльози. Сперечалися. Ділилися життям – і знову відновлювали наш зв’язок.

Зараз двоє старших дітей вже не живуть вдома. Ми з чоловіком та нашим 12-річним сином щодня збираємося за столом. І цей час такий самий важливий, як і раніше. Я часто нагадую собі: це не про правила. Це особливий час, відведений просто для того, щоб бути разом. Тому я стараюся створити умови, які допоможуть кожному захотіти бути тут. Я намагаюсь фокусуватись не на етикеті, а на радості бути поруч. Стараюся не забувати, навіщо ми тут – і тримати це в центрі уваги.

Кожному класу також потрібні свої якорі

Регулярні ритуали допомагають об’єднувати та зберігати цілісність будь-якої системи. Вони дають нам відпочинок від постійного нагадування собі про необхідність близькості. Це не те, про що ми повинні думати окремо, це просто частина того що ми робимо на постійній основі:
 «Щоранку ми…» або «Щоп’ятниці ми…» – і діти можуть чекати на цей час, а ми – опиратись на цю структуру, щоб підтримувати нашу навчальну спільноту.

Знайдіть свій якір

У деяких класах є можливість спільно їсти, але для більшості – такий якір не варіант.

 Що ж нам робити?

Знайдіть свій варіант «столу».
 Суть не в їжі, а в створенні регулярних ритуалів близькості. Вигадайте те, що реально працюватиме для вас і тих, кого ви хочете тримати поруч.

Я насалоджуалася, коли впроваджувала багато ритуалів з моїми учнями впродовж кількох років. Ось лише кілька з ритуалів, які нам подобалися та були нашими якорями як спільноти:

🔹 Читання вголос щотижня.
Особливо з підлітками, які рідко отримують цей подарунок.
Я вважаю, що це дуже допомогає змінювати атмосферу під час цього особливого часу, створити таку собі бульбашку. Тоді це відчувається, як щось особливе, магічне, щось окреме від решти дня. Це може бути будь-що: приглушити світло, залишити лампу, пересунути парти в інші місця, може почуватися більш розслабленим, дозволити дітям лежати на матах, вийти надвір або ввімкнути гірлянди. Я обираю, який має бути настрій, залежно від віку та потреб учнів. На додачу, якщо  знаю, що деяким учням буде важко сидіти спокіно, пропоную папір та олівці, щоб малювати під час слухання. Це допомогає заземлити учнів, яким потрібно додатково рухатися.

Зміна атмосфери таким чином може допомогти відчути, що ми прожиаємо щось разом. Щось, що ми зробили. Ми відправилися разом у подорож з допомогою нашої уяви. 

Творити мистецтво РАЗОМ.

Це відрізняється від того, коли ми просто даємо завдання учням. Це про те, щоб насалодживатися процессом бути разом, створювати разом, вчитель на учні. Це щось дуже потужне, про процес колективного створення. Створювати означає, що ми проявляємо щось з середини, щоб тим поділитися. Ми робимо видимим наш внутрішній світ. Коли ми робимо це разом, ми ділимося нашими світами одне з одним, і необов’язково при цьому розмовляти. Це може бути щотижнева колажна робота, настінний малюнок, просто спільні каракулі – не важливо. Це не про те, щоб це було красиво, а про те, щоб регулярно знаходити  час для спільної творчості. Я часто помічаю, що музика на фоні допомагає створити атмосферу для заняття, підтримуючи зацікавленість групи та допомагаючи кожному глибше зануритися в процес.

Встановити регулярний час, щоб насолоджуватися одне одним  надворі, в світі природи.

Цей особливий час можна присвятити спільній творчості на свіжому повітрі, роботі в саду або просто спільній прогулянці. (Коли я навчаю малюків, я щотижня влаштовую паради, під час яких ми співаємо пісні з мюзиклу «Звуки музики», маршируємо і танцюємо по полях! І так, вони сміються з цього… але їм це також подобається, вони приєднуються і з нетерпінням чекають наступного разу!)

Суть полягає в тому, щоб створити регулярний час для спільного перебування на природі, який підходить вам і вашим учням. Природа має ніжний спосіб зближувати нас одне з одним. Відкриття нашого зв’язку часто виникає в тихі хвилини на свіжому повітрі, коли ми усвідомлюємо, що кожен з нас є частиною чогось більшого. Іноді, коли ми віддаляємося від екранів, столів і флуоресцентного світла та занурюємося в сенсорний досвід перебування на свіжому повітрі, ми стаємо більш відкритими до зорового контакту, спілкування, обміну думками та зв’язку.

Ніколи не використовуйте якір як нагороду (і не погрожуйте його відібрати)

Якорі мають бути  стабільним досвідом, який допомагає нам залишатися на зв’язку одине з одним. Ми повинні зберігати ці ритуали як щось, щоі ми робимо разом, незважаючи ні на що, а не використовувати їх як нагороду за хорошу поведінку або погрожувати їх скасувати, якщо діти погано поводяться. Так само, як сімейна вечеря, вони призначені як для тих, хто постійно бурчить, так і для сповнених ентузіазму. Саме завдяки регулярним зустрічам можна знайти зв’язок і побудувати своє коло.

Коли ми використовуємо ритуали спільності як інструмент, щоб змусити дітей поводитися добре, ми підриваємо саму суть того, як вони влаштовані і зобираємо їхню силу. Якорі працюють, коли вони забезпечують спільноти постійними  спільними моментами просто тому, що ви є «ви». Ось і все – ви є сім’єю або шкільною спільнотою, і щоб буття разом мало сенс, вам потрібно бути поєднаними. Люди генетично запрограмовані на зв’язок, і коли ми можемо створити умови для того, щоб цей зв’язок залишався живим і радісним, ми також створюємо умови для емоційної безпеки та підтримки дітей у відкритті найкращого в собі.

Відкрийте силу якоря класної кімнати

Це перша частина з трьох публікацій про силу якорів у побудові спільноти. Далі буде більше про зв’язок між якорями та інклюзивністю, а також про те, як створювати їх навіть із найскладнішими учнями.

Я сповнена вдячності за якорі в моєму житті, які тримають мою родину та моїх учнів разом. Ніколи не недооцінюйте силу зв’язків, адже з неї виростають чудеса!

Ганна Біч  –  відома педагогиня, авторка, спікерка та консультантка з емоційного здоров’я. У 2017 році була визнана Канадською комісією з прав людини однією з п’яти агентів змін у країні. Вона є співавторкою книги «Повернемо своїх учнів: чому діти стали більш тривожними, агресивними та закритими – і що ми можемо з цим вдіяти» (2020, вже є українською мовою). Ганна проводить професійні тренінги по всій Канаді та надає школам консультації з питань емоційного здоров’я.