У своїй останній статті про заволодіння, я писала, що створення свідомого запрошення у стосунки – це важлива частина створення емоційної безпеки навчальних спільнот. Саме стосунки допомагають дітям відчувати себе з нами безпечно. Саме завдяки стосункам їхні серця м’якшають, вони можуть захотіти йти за нашим прикладом, і по-справжньому знати, що те, ким вони є, як унікальні та особливі люди, має значення.

Та інколи, коли ми вживаємо дисциплінарних заходів, вони можуть непокоїтися, що більше нам не подобаються. Вони можуть гадати, що ми думаємо, що вони “погані”, і вирішать від нас віддалитися – так наші стосунки будуть поступово руйнуватися. А коли стосунки руйнуються, бажання дитини йти за нами слабшає. Вони можуть здатися, відчувати сором або ніяковіти, і їм треба буде відчути від нас тепле запрошення назад у стосунки.

І тому, щоразу, коли ми вживаємо дисциплінарних заходів до учня, потрібно подбати, щоб він почувався  безпечно в наших з ним стосунках. Нам треба подбати і побудувати “міст”, над дисципліною, що дозволить дитині знову знайти  свій шлях до наших стосунків. 

Психолог-девелопменталіст доктор Гордон Ньюфелд використовує термін “перекривання”, коли говорить про способи збереження стосунків з дітьми про яких ми піклуємось. Він прекрасно описує цей концепт у своїй книзі “Тримайтеся за своїх дітей”.

Як  може виглядати перекривання?

Уявіть: дитина відчуває до нас зв’язок, але нам треба зкорегувати якусь її поведінку. Коли ми навмисне заново налагоджуємо зв’язок дитини з нами, то це і називається “перекривання”. Ці місточки потрібні, щоб живити наші стосунки і мати зв’язок із дітьми, які “завдають клопоту”. Коли такого перекривання нема, вони можуть втратити опору під ногами, і зв’язок із нами буде розірваний. Ми мусимо зазначити учневі, що наші стосунки важливіші за цей факт, що ми мусимо сказати їм “ні”, заборону чи будь-яке інше зауваження. Вони мають знати, що досі нам подобаються і ми вважаємо їх хорошими.

Нам навіть не треба цього проговорювати вголос. Якщо пізніше на уроці просто підморгнути, посміхнутися чи показати жестом руки, що все окей – цього достатньо, щоб дати учневі знати, що між нами все добре. Дитина і далі нам подобається, і ми не думаємо, що вона “погана”. Між нами все гаразд.

Це передусім важливо для учнів у зоні ризику, особливо якщо їхні вчинки вимагали більш суворих дисциплінарних заходів, наприклад, тимчасове відрахування зі школи. Якщо учня тимчасово відраховували зі школи, повернення може стати для нього справжнім викликом. За час відсутності його серце могло стати ще твердішим. Зазвичай таким непростим учням не пропонують місток назад у стосунки з їхніми вчителями. Насправді часто таких дітей зустрічають фразами, які підживлюють їхнє відчуття як небажаних: “Ну, я сподіваюся, тебе це чогось навчило. Краще ти б такого не повторював. Я слідкую за тобою.”

Але такий підхід найімовірніше лише погіршить поведінку. Щоб мати хоч трохи надії, що вони не повторять свої минулі погані вчинки, ми маємо запевнити їх, що вони тут бажані і що ми раді знову їх бачити. Нам потрібно надати їм простір, щоб з’явилось щось інше.

Деякі школи вже вживають заходів для цього: директор особисто зв’язується з дитиною, щоб перекрити розділення, адже саме директор зазвичай і відраховує учня зі школи на якийсь час. Директор може сказати щось на кшталт: “Мабуть, важко було не ходити до школи. Зараз, можливо, ти відчуваєш злість. А ще тобі може бути незручно повератися. Ти й справді вчинив дещо негарне, але це вже в минулому. Я також бачу, скільки добра ти маєш в серці. Хочу, щоб ти знав, що я щасливий тебе знову бачити.” Це перекривання створює набагато більше простору для зростання, ніж те, що, як правило, говорять таким скдадним дітям після повернення в школу.

Деякі директори навіть провідують відрахованих учнів вдома під час такого покарання і приносять домашні завдання та смаколики. Такі додаткові зусилля дають змогу стосункам залишатися міцними та показують учневі, що директор насправді турбується про нього, а це створює більше шансів, що серце дитини пом’якшає і поведінка зміниться. Мова не про винагороду учня за погану поведінку. Це про визнання того, що коли ми створюємо місточок у стосунках,  ми можемо створити більше простору для справжніх змін, що потенційно допоможе змінитися учню, а також зробити школу безпечнішою. 

Не залишайте дитину у підвішаному стані – зберігайте зв’язок

Я була чуйною дитиною, яка потребувала ці місточки у стосунках зі своїми вчителями, щоб почуватися в безпеці. Якщо мої вчителі хоч колись підвищували на мене тон чи виглядали засмученими через мене, мені треба було знати, що вони все ще вважають мене хорошою людиною. Що між нами все гаразд. Тож коли я вперше усвідомила, що є такий ритуал прив’язаності як перекривання, я зрозуміла, що можу почати потроху використовувати його, щоб мої учні відчували себе зі мною в безпеці, навіть за складних часів. Я поклала на свій стіл прес-пап’є, де був намальований міст. Це нагадування не залишати жодну дитину без опори і нагадування, що то – саме моя робота, як турботливого лідера своїх учнів, – впевнитися, що вони можуть знову до мене прийти, навіть після досвіду, який нас роз’єднав. Зв’язок здолає все, і, коли ми пропонуємо таке тепле перекривання, створюємо місток назад у наші стосунки, ми можемо допомогти зберегти та підтримувати цей зв’язок.