Я пам’ятаю, як мене багато років тому, ще до того, як у мене народились власні діти, запросили на традиційний Пасхальний Седер у домі нашого рабина та його сім’ї. Я очікувала почути глибокі роздуми про Гаґаду, давнє писання, яке розповідає історію про вихід єврейського народу з Єгипту, щоб стати самостійною нацією у власній Батьківщині. На моє здивування, рабин спрямував всю дискусію до маленьких дітей, які сиділи за столом. Він розповідав їм історії, слухав їхні ідеї та заохочував ставити питання. Також на святі було багато пісень, співали дорослі та діти разом. Виконання заповіту “і ти повинен наставляти дітей своїх…” розгорталось перед моїми очима і нагадало мені чудові спогади з мого власного дитинства про Пасхальний Седер, коли історія Пасхи стала частиною того, хто я є. 

  Що зумовлює прийняття дитиною настанов та цінностей своїх батьків, щоб ці цінності стали її способом життя? Діти найкраще навчаються від тих, з ким у них є близькі, безпечні та люблячі стосунки. Діти повинні завжди відчувати тепле запрошення існувати в присутності своїх батьків та інших дорослих у своєму житті, які про них піклуються. Такий вид взаємин, називається “прив’язаністю”. Прив’язаність потрібно плекати та захищати, щоб вона могла поглиблюватися з роками. Саме в такому контексті батьки можуть навчати, направляти і виправляти своїх дітей, а діти своєю чергою залишаються відкритими до впливу своїх батьків.

  Доктор Гордон Ньюфелд пояснює, що коли діти не перебувають у правильних стосунках з батьками, рівні стресових речовин у їхньому організмі, таких як кортизол і глутамат, підвищуються. Батьки, які тиснуть на дітей, щоб вони виконували поставлені вимоги, або самі перебувають у стані хронічного стресу, спричиняють активацію цих стресових речовин у мозку своїх дітей і створюють стан тривоги, який перешкоджає здатності до навчання. Коли дитиною опікуються спокійні і люблячі дорослі, її мозок виділяє опіоїди, окситоцин і пролактин, які зменшують почуття тривоги, страху та стресу.

 Коли стосунки відчуваються дитиною як безпечні, вона може залишатися у вразливому становищі, залежною від тих, хто несе за неї відповідальність, і її природна цікавість, схильність ставити питання та бажання вчитися залишатимуться живими.

  Пасхальний Седер створює теплу, приймаючу атмосферу. Батьки, діти, дідусі, бабусі, тітки, дядьки, кузини та кузени збираються разом, щоб згадати та розповісти історію Пасхи у всіх деталях. Історія переказується так, ніби всі присутні фактично брали участь у давніх подіях. Господар, який проводить Седер, готує запитання, ігри, навіть одягається у біблійний костюм, щоб розбудити у дітей цікавість і спонукати до гри. Стіл сервірується святково з особливими посудом та скляними виробами; маца, бездріжджовий хліб, спеціально приготований на свято, та традиційний Седер-тарілці займають центральне місце на столі.

  На Седер-тарілці викладаються символічні страви, до яких входять свіжі листя ромену, селера, петрушки, яйця, запечена кістка плеча та харосет – суміш свіжо нарізаних яблук, фініків, горіхів, солодкого вина та спецій. Кожна страва розповідає свою власну історію, і діти глибоко відчувають давні звичаї, що передаються від покоління до покоління.

    Протягом кількох тижнів перед святом, батьки залучають дітей у всі приготування. Вони з нетерпінням очікують, що сидітимуть за столом до пізньої ночі, разом з дорослими, читатимуть Гаґаду, розмовлятимуть, співатимуть та їстимуть. Коли настає ніч, голова сім’ї повинен знайти афікоман – останню мацу, яку треба з’їсти до завершення Седера, яку діти, шепочучи та хихочучи, сховали. 

    Звичаї та традиції Пасхи, які передаються вид покоління до покоління, впродовж століть допомагають дітям орієнтуватися на своїх батьків, дідусів, бабусь і предків. Не дивно, що це стало одним з моїх улюблених свят!