По мірі того, як наближається вересень, а з ним і шкільні будні, домашні завдання, післяшкільні заняття, я часто нагадую батькам бути особливо чутливими до «перевантаження» у їхніх дітей. Я використовую термін «перевантаження» для опису станів перевтоми, надмірного збудження, надмірного хвілювання, надмірної фрустрації, перенапруження, збудження та напруги через край.

   Під час перехідного періоду від канікул до навчання очікування та наростання напруження іноді спричинюють у дітей стани тривоги, а також зменшення терпіння і рівноваги. На практиці ми можемо спостерігати, що діти дуже роздратовані та не охоче співпрацюють. Для нас, як для дорослих, це має стати сигналом для створення умов, які б сприяли процесу адаптації у наших дітей.

  Пропоную простий рецепт підтримки, який батьки можуть використовувати і який допомагає особисто мені з моїми дітьми, коли вони стикаються з «надмірностями». По-перше, тримайте руку на пульсі, будьте уважні до того, як ваша дитина почувається перед, під час і після перехідних періодів. Коли ви знаєте, що є звичним для вашої дитини, то, відповідно, краще розумієте як перехідні періоди зазвичай впливають на неї.

   Ми можемо підтримувати адаптацію під час перехідних періодів, надаючи пріоритет разом проведеному часу. Для мене це означає просто проведений час разом: прогулянки, масаж спинки, хихотіння і сміх, їжа, якісь оповідки і  історії, поїздки у басейн і інші спільні активності, які не вимагають надмірних зусиль, і які дозволяють мені і моїм дітям бути разом. Збільшений, але делікатний фокус на стосунках допомагає батькам «заякорити» (закріпити) дитину, яка відчуває, що речі раптово змінюються занадто швидко. Дитина під час перехідних періодів часто перебуває в стані напруги і тривоги. Це зрозуміло. Надаючи запрошення сповільнити темп, проявити себе і отримати заспокоєння, комфорт і прийняття стає частиною процесу підтримки адаптації.

  Під час душевних моментів єдності, коли оточення дітей спокійне і стабільне, вони часто можуть відчувати і говорити про свої страхи та роздратування. Деякі діти можуть знайти спосіб висловити те, що їх турбує і обговорити це. Це може допомогти дітям відчути сум та сльози, які вони, можливо, тримали глибоко всередині, і знайти вихід для невимовного смутку, пов’язаного зі змінами і перехідними періодами. 

  Деякі діти не можуть знайти слова для вираження своїх емоцій або не можуть розібратися, що саме їх тривожить. Ззовні ми бачимо підвищену роздратованість, обурення, капризи і сльози, коли напруга виливається через їх поведінку. У такі часи раптом під ліжком з’являються нові монстри, виходять на поверхню нові страхи, можливі раптові відмови з боку дітей виконувати деякі дії і збільшена потреба в заспокоєнні, оскільки вони буквально слідують за нами по всьому дому. Ми повинні усвідомити, що незалежно від того: чи діти виражають фрустрацію і сум у спокійній формі розмови, чи через капризи, обурення та підвищенні страхи та тривожність – їм необхідно надати можливості для зняття напруги, вираження емоцій і проходження іноді гучного і болісного процесу адаптації. В такий спосіб дитина буде відчувати прийняття.  Це про безпечні стосунки, які дозволяють дитині пробити стіну усвідомлення і прийти до розуміння, що речі навколо змінюються, а вона не може на це ніяк вплинути, і зміни іноді можуть бути дуже, дуже складними. За таких обставин і умов прийдуть сльози марності через те, що ми не можемо змінити,  і відпускання ситуації, що звільняє місце для нового, для змін.

 Коли обставини життя наших дітей змінюються швидше, ніж вони можуть за ними встигати, сповільнення світу навколо дає дітям можливість наздогнати те, що відбувається. Коли ми надаємо дітям «перерву» від темпу зовнішнього світу, то створюємо умови, що  сприяють і підтримують процес адаптації. Ми надаємо запрошення та підтримку, щоб допомогти їм виразити свою обуреність, сум і сльози.

 I, здається, коли мої діти були молодшими, я помічала безсоні ночі, менше терпіння, підвищену роздратованість і підвищення голосу під час суперечок між братами та сестрами, надмірні хвилювання і переживання; я помічала, коли діти дуже втомлені і змучені капризами. Я намагалася якомога більше звільнити свій графік в кінці серпня та вересні і на початку жовтня для мого сина, якому треба було більше часу та додаткової уваги з мого боку для адаптації. Я відводила більше часу для вечірніх казок і обіймів, робила багато сімейних кіновечорів, виділяла час для відвідування пляжу, вечірок біля багаття з маршмеллоу, улюблених вечерь разом при свічках, щоб зробити їх особливими, час у гамаку для сприяння розмовам, багато настільних ігор і гри у баскетбол. Це було те, що я повинна була зробити, щоб заякорити родинний корабель під час перехідної бурі. По мірі того, як вирішувалися всі питання відносно занять, вчителів і рутини із домашньої роботи, я завжди помічала, що буря стихає і вода стає трохи спокійнішою, а атмосфера стабільнішою.

   Для мене половина успіху полягає в тому, щоб просто передбачати, а іноді навіть і заохочувати неминучий стрес під час перехідних періодів. І пам’ятати, що багато з нас (і дорослі, і діти) мають подібну реакцію на зміни в нашому житті. Як батьки, ми можемо надавати безпечне середовище і намагатися не сприймати дитячу фрустрацію і злість особисто. Можливо, нам доведеться бути особливо терплячими та мати почуття гумору, щоб ми могли допомагати нашим дітям під час бурхливих періодів у житті. Якщо ми зможемо зрозуміти, що подібні стани є частиною процесу адаптації, то ми зможемо допомогти нашим дітям знайти свій шлях незалежно від змін (або викликів), з якими вони стикаються.