Серця можуть охолонути і зачерствіти – про це завжди стверджували поети, художники та музиканти. І в дітей, і в дорослих емоційне оніміння є частиною людської сутності та  виявляє успадковану вразливість у системі, яка була побудована для глибоких почуттів. Як нарікав Хенк Вільямс: “Чому я не можу звільнити твій бентежний розум і розтопити твоє холодне, холодне серце?” Втрата людяності є трагічною, оскільки саме наша турбота робить нас справжними більш гуманними людьми.

Сьогодні у нас є нейронаука, яка досліджує, як відбувається емоційне гальмування в лімбічній системі. Нарешті теорія Фройда про те, як нами можуть керувати несвідомі емоції, отримала нейронаукове підтвердження. Мозок кожної людини оснащений здатністю відключатися від того, що засмучує, пригнічувати погані спогади, притупляти біль, придушувати тривожні почуття, а також позбавлятися турботи і відповідальності . Гімн емоційного захисту – “мені все одно”, “це не має значення”, “мене це не турбує” або “неважливо” – голосно звучить серед наших дітей (і багатьох дорослих) сьогодні.

Захист вразливих почуттів – це проблема рівних можливостей, яка не обмежується географією, статтю, етнічною приналежністю, соціально-економічним статусом чи рівнем освіти. Це питання є квінтесенцією людського буття, враховуючи нашу унікальну здатність рефлексувати над своїми емоціями та давати їм назви, на відміну від інших видів ссавців. Три- чи чотирирічна дитина, яка раптом замість удару вигукує: “Я фрустрована! Мені потрібна ДОПОМОГА!”, свідчить про складність розвитку цієї системи. Ми повинні були розвивати мову серця, яка веде нас до цивілізованих стосунків з емоціями.

Коли не вистачає турботи

Почуття турботи є розкішшю у світі, який, здається, руйнується. У сучасному світі, де ми всі “постійно на зв’язку”, де домінує егоїзм, де відсутній сором і страх, а люди не здатні плакати над тим, що повинно викликати сльози, людське серце часто зустрічає більше байдужості, ніж воно може витримати. І як пише Т.С. Еліот у своєму вірші “Порожні люди”, вразливі почуття часто зникають  “не з ударом, а зі схлипуванням”. Потреба піклуватися закладена в нас від Природи  – і не лише про себе, а й про інших. Жага до зв’язку – це те, що повинно тримати нас разом, але бувають моменти, коли ми, здається, дуже прагнемо розірвати ці стосунки. Вразливі почуття, які роблять нас більш живими та людяними, зникають заради виживання.

Коли емоції подавляються, зникають не лише страх, але й радість, захоплення та насолода. Деякі з моїх клієнтів говорили мені: “Мені ніхто не потрібен, мені все одно, я сам по собі”, – без жодних емоцій. Це створювало проблеми з прив’язаністю до інших і заважало любові до них пробитися крізь стіну захисту, зведену їхнім мозком. Вони не могли відчувати свої емоції, хоча на якомусь рівні усвідомлювали, що насправді повинні щось відчувати. Як сказав мені один підліток: “Я знаю, що повинен бути щасливим, але зараз я просто нічого не відчуваю”. Коли емоційна система працює в захисному режимі, почуття турботи зникають – разом з цим зникає врівноважуючий вплив на фрустрацію, смуток, тривогу і нетерпіння.

Як оживити зачерствілі серця

Важливо пам’ятати, що коли серце стає зачерствілим, мозок має власні причини для того, щоб подавляти вразливі почуття. Якщо людина здатна відчувати, це означає, що вона може зазнавати болю. Щоб послабити емоційні захисти, потрібно пом’якшити серце. Питання в тому, як це зробити? Серце не можна реанімувати за допомогою логіки, когнітивних маніпуляцій чи поведінкових втручань. Коли наші діти (або дорослі) втрачають почуття турботи, саме тепло і турбота інших дають надію розтопити будь-які емоційні захисти.

Згідно з Гордоном Ньюфелдом, серце можна пом’якшити, лише розвиваючи безпечні та турботливі стосунки з іншими людьми. Саме стосунки дають людині надію на безпеку, тепло і залежність. Саме прив’язаність є протиотрутою від надмірного розділення та ран. Людське серце спонтанно відновлюється і знову переживає вразливі почуття, коли емоційні захисти більше не потрібні. Цього не можна досягти за допомогою пігулки, підштовхування, вмовляння, заохочення чи покарання  – лише через тепло іншої людини.

Найбільше кожна людина потребує охоронця для свого серця. Як сказала одна десятирічна дитина своїй матері: “Я не знаю, що в тобі такого, мамо, але коли я з тобою розмовляю, я відчуваю такий комфорт”. Одна з моїх клієнток розповіла, що її шістнадцятирічний син сказав: “Мамо, ти завжди знаєш, що сказати, щоб допомогти мені, коли мені дуже страшно”. Це і є робота батьків – тримати серця наших дітей і захищати їх. А свій відпочинок ми сподіваємся знайти у турботі інших дорослих.

Три ключі, щоб розтопити емоційні захисти

1. Ведіть на вразливу територію.

Якщо ми хочемо пом’якшити емоційні захисти і підвищити вразливість, нам потрібно буде привести когось туди … але це неможливо зробити, не розвинувши спочатку міцні стосунки. Коли я навчала нових консультантів, вони часто запитували мене про “техніки”, як викликати емоційний відгук у клієнтів. Я читала їм цілі лекції про те, що вони ставлять мені неправильні запитання. Найважливіша частина їхньої ролі полягала не в діагнозі чи техніці, а в тому, щоб проявити свою людяність. За страждання відповідає не психологія, а люди.  Ми не можемо очікувати, що хтось поділиться з нами своїм серцем, якщо ми самі не змогли зайняти місця в його житті.

Коли ми побудували міцні стосунки з кимось, ми можемо підвести його до вразливої території, але дуже обережно. Це може бути читання з маленькою дитиною книжок з картинками про героїв з великими почуттями, похід на фільм, наприклад, “Думками навиворіт”, або розмови з підлітками про пісні, які вони слухають, або про “героїв”, якими вони захоплюються. Наша робота – використовувати наші стосунки, щоб стати на їхній бік і запросити їх поділитися з нами своїм світом. Коли це доречно, ми можемо віддзеркалювати почуте у все більш вразливих формах, таких як: “Смуток нас врятує  – хто б міг подумати, що так станеться!” Повільні, але послідовні повідомлення про те, що всі почуття дитини вітаються, і що ваші стосунки можуть впоратися з усім, і це потрібно сказати, поступово зруйнують захисні бар’єри.

Щоб підвести когось до його вразливих почуттів, нам самим потрібно бути турботливими і демонструвати відкритість до вразливості. Це не означає, що ми маємо ділитися з нашими дітьми  нашими почуттями стосовно них. Радше ми повинні розмірковувати про вразливість як про силу і як про цінність. Тоді ми зможемо дедалі частіше торкатися емоційних синців у їхньому житті в делікатний спосіб, коли це буде потрібно.

2. Захистіть надійною прив’язаністю.

Коли дитина має турботливу прив’язаність, яку вона може сприймати як належне, її серце буде захищене цими стосунками. Ми забуваємо, що хоч ми і покликані захищати наших дітей, це не означає, що вони віддали нам своє серце. Якщо дитина по-справжньому відчуває себе з кимось  як вдома, вона зможе пережити  і осмислити всі негаразди та прикрощі свого життя разом з цією людиною. Ми не можемо захистити наших дітей від постійного болю весь час, але ми можемо зробити так, щоб вони не виходили у світ справлятися з ним самотужки. Саме наша любов і турбота захищають їх від відторгнення, зради та душевного болю.

Прекрасний дизайн прив’язаності полягає в тому, що наші серця можуть захистити інші серця від травм – це найкращі ліки і захист. Коли мої діти скаржаться на шкільний день і грубі слова друзів, я збираю їхні сльози і нагадую їм, щоб вони ніколи не забували, що їм завжди є куди з цим прийти. Коли я вислуховую їхні душевні рани, моїм бальзамом є прохання не брати це у своє серце і згадувати про мене, як людину, яка розуміє їх найкраще. Коли ми відчуваємо себе пригніченими і розгубленими, саме той, до кого ми звертаємося, допоможе нам заземлитися, сконцентруватися і повернути нас до самих себе. Саме турбота покликана зв’язати нас разом і зробити охоронцями сердець одне одного.

3. Захистити від емоційних ран і зіткнення з розділенням.

Якщо мозок вибудував емоційний захист, ми можемо спробувати зменшити потребу в ньому, створивши зони, де не соромно. Зазвичай це будуть місця, захищені від взаємодії з однолітками та братами і сестрами, яка може поранити. Це означає мінімізувати ситуації, де бракує запрошення до контакту та близькості, наприклад, коли є недоброзичливе ставлення до дитини когось з родини або в класі, де відбувається булінг.

Якщо світ дитини надто перевантажений для неї в емоційному плані, нам потрібно подумати, як це змінити, щоб зменшити потребу в захисті. Це може призвести до важкого вибору, але поки серце не відтане, будуть проблеми з поведінкою та застрягання в  розвитку. Коли серце закам’яніло, його реанімація стає першочерговим завданням.

Щоб зменшити рани, нам варто дослідити світ дитини, щоб побачити, де вона стикається з надмірним розділенням. Це можуть бути форми дисципліни, які базуються на розділенні, а саме  тайм-аути і надмірне використання наслідків. Перехід до форм дисципліни, що базуються на прив’язаності та є сприятливими для розвитку, може допомогти зменшити рани.  Найкращий спосіб вийти з проблемної ситуації – спробувати зберегти стосунки в розпал бурі. Наприклад, “Це не працює. Поговоримо про це пізніше” або “Я не можу дозволити тобі це зробити. Я бачу, що ти фрустрований, і я допоможу тобі розібратися з цим”. Коли емоційні захисні механізми застрягли, часто виникають проблеми з поведінкою, з якими доводиться мати справу, поки не з’являться вразливі почуття. Йдеться про те, щоб знайти можливість подбати про інших, зокрема  про гідність батьків і дітей.

Зрозуміло, що ми не можемо  встановлювати та знімати емоційні захисти за своїм бажанням. Це не нам вирішувати. Однак у наших силах налагодити стосунки з дитиною, прийняти її почуття і донести, що, незважаючи ні на що, саме наші стосунки є найбезпечнішими в її житті. Любов – найкращі ліки від душевних ран. Це рішення старе, як світ, але в нашій божевільній дійсності потрібно говорити про це знову і знову.