
Здоров’я – це те, чого ми всі хочемо для наших дітей. Фізичне здоров’я можна оцінити досить легко, адже проблеми проявляються у вигляді болю та дискомфорту. Емоційне здоров’я, однак, оцінити важче: як нам взагалі зрозуміти, на що звертати увагу?
Розгляньмо одну історію від Тамари Страйджек…
У мене був фікус бенджаміна і він вже був зів’ялий, коли я принесла його додому з розсадника; взагалі-то, він і в розсаднику вже був зів’ялий, а тому я підозрювала, що матиму виклик. Але я була в піднесеному настрої: мала нову рослину, і тому не дозволила маленькій зів’ялості мене налякати. Коли вона приїхала, я поставила її, куди хотіла, щоб вона тішила моє око і склала мені товариство, поки я працюю. Проте фікус не був дуже щасливий на тому місці. Він подав мені знак – посипалося листя, багато листя. Спершу я пробувала змінити режим поливання, але це нічого не змінило. Так я збагнула, що справа в чомусь іншому. Я переставила його до вікна, ближче до сонця і до його родичів-дерев на вулиці. Листя перестало падати за день. Я знайшла правильні умови! Я мусила відчути свою фрустрацію та розчарування, адже мала інші плани на його розташування, але фікус потребував іншого. У процесі я повинна була адаптуватися і бути гнучкою – я мала зчитувати сигнали. Я була садівником, доглядала рослину, і то була моя робота знайти правильні умови, які потребувала моя рослина, щоб якомога гарніше зацвісти, і я мала у цьому їй допомогти.
З рослиною все очевидно: коли ми бачимо, що вона в’яне, треба спробувати змінити для неї умови. Її потрібно більше чи менше поливати? Їй потрібно більше сонця? Їй потрібен додатковий догляд, бо нас не було вдома кілька тижнів? Чи це делікатна рослина, яка просто потребує правильних умов, щоб зацвісти?
З дітьми процес схожий. Скоріш за все з дітей не буде сипатися листя, але дещо в їхній поведінці може попередити нас, що щось не так. Їхня поведінка – це маленьке віконце у їхній внутрішній світ, і ми можемо дивитися на неї як на показник емоційного здоров’я. Якщо ми будемо уважними, то поведінка наших дітей підкаже нам, коли для них щось не працює (звісно, вона також може підказати нам, коли для них щось таки працює). Коли ми можемо знайти умови, які працюють для дитини, вони мають змогу розквітати так, як це зробив фікус бенджаміна.
І взагалі ми навіть можемо сказати, що поведінка дитини – це подарунок (хоч не завжди воно так здається!), який надає нам важливу інформацію, дуже для нас помічну, навіть коли та поведінка складна. Коли ми згадуємо, що поведінка дитини про щось нам повідомляє, все стає на свої місця. Вона допомагає нам розвідати, чого ж потребує дитина, щоб розвиватися.
Так само, як ми не можемо навчити рослину утримувати своє листя, так і спроби провчити дитину або злість на дитину через погану поведінку не дають дістатися кореня проблеми. Власне, це може лише погіршити справи. А якщо натомість нам спробувати пам’ятати: як і з рослиною, все, що ми бачимо ззовні, підказує нам щось, що відбувається всередині?
Але ж як нам дізнатися, чого вони потребують?
Кожна людина, звісно, унікальна, але ми всі маємо універсальні потреби:
Ми з власного досвіду знаємо, що найскладніша поведінка у наших дітей виникає тоді, коли одна з тих потреб не була задоволена. Якщо починати з цих універсальних потреб, то ми можемо прослідкувати, чого дитина більш-менш потребує. Весь здоровий емоційний розвиток у дітей починається у безпечних стосунках з відповідальним дорослим та у безпечному для почуттів просторі.
Тож як ми можемо допомогти нашим дітям знайти свої почуття?
Все починається зі стосунків. Ми, відповідальні дорослі, повинні допомогти нашим дітям знайти свої почуття у найбільш людяний спосіб, яким нам доступний. Все починається з побудови позитивних стосунків із дітьми, з якими ми щодня працюємо. Неважливо чи ми є батьками, вчителями, соцпрацівниками чи допомагаючими фахівцями, сьогоднішні дослідження чітко показують, що безпечний емоційний зв’язок з турботливим дорослим – це найкращий спосіб захистити серця наших дітей. Одні-єдині міцні, довірливі стосунки із турботливим дорослим можуть позитивно вплинути на емоційне здоров’я дитини та на її добробут назавжди. Коли діти відчувають, що про них справді турбуються, це допомагає їм розвивати свої власні турботливі почуття, а це, зі свого боку, природно робить їх більш чуйними до емоційних потреб інших.
Може здаватися, що такий підхід надто простий чи навіть очевидний. Такий підхід також може здатися м’ягким або надто легким, щоб бути правдою. Та це не так. На жаль, способи, які ми сьогодні використовуємо, щоб впоратися зі складною дитячою та підлітковою поведінкою – через системи винагород та покарань або через намагання “бути друзями” з дітьми, щоб вони сприймали нас як рівню – не працюють. Інколи вони навіть поглиблюють проблему, адже відштовхують нас саме від тих дітей, яким ми хочемо допомогти.
Натомість ми маємо віднайти шлях до турботливих стосунків із дітьми, у яких вони будуть почуватися безпечно і в яких зможуть відкритися до наших настанов. Ми мусимо стати для них безпечним місцем, місцем, де вони почуватимуться достатньо надійно, щоб опустити стіни навколо свого серця. Як тільки ми цього досягнемо, то будемо мати можливість творити суттєві зміни у їхньому житті.
Наші почуття мають виходити у грі. Так як важливо будувати міцні стосунки з дітьми, так само важливо дати дітям змогу прожити свої почуття у грі. Інакше кажучи, нам треба забезпечити їх емоційними ігровими майданчиками. І з нашого досвіду найкращими такими майданчиками є мистецтва, але не ті, про які більшість з нас звикла думати.
З самого початку часів, відколи ми малювали на стінах печер, танцювали навколо вогню, ділилися історями, співали пісень та ліпили з глини – відтоді дорослі, та й діти також, виражали себе через мистецтво. Культури створюються впродовж тривалого часу, вбираючи мудрість про те, що ж потрібно для збереження емоційного здоров’я людини та спільноти. Те, що кожна традиційна культура створила ритуали спільних співів, танців та переказування оповідок — не випадковість. Ці форми мистецтва слугували і слугують за спосіб вираження почуттів; вони гуртують людей для вивільнення всього, що треба вивільнити, та для колективної рефлексії над тим, що означає бути людиною. Простіше кажучи, це допомагає нам зрозуміти свої почуття, а також почуття одне одного. І такий досвід є вкрай потрібним для здорового емоційного розвитку.
Глибокий вплив мистецтв на емоційне здоров’я і добробут наших дітей та ширших спільнот знову привертає до себе увагу через глобальну зміну парадигми. Колись різні форми мистецтва розглядали як додаткові у шкільних та позашкільних навчальних програмах, проте дослідники та експерти з емоційного здоров’я починають усвідомлювати дивовижну силу мистецтва пробуджувати почуття та підтримувати емоційний розвиток і, таким чином, з’єднувати нас одне з одним. Сьогодні така думка може звучати як несподіване одкровення, та якщо ми врахуємо історичні культурні звичаї впродовж тисяч років, то зрозуміємо, що мистецькі ритуали та практики, вплетені у наші життя, є невід’ємною частиною здорового розвитку людини.
Люди мають гостру потребу виражати все, що тримають всередині – щоб бути пізнаними та щоб інші побачили їхній внутрішній світ. Таке вираження допомагає нам збагнути, ким ми є, та підводить нас до світу інших людей. Мистецькі переживання дають нам нагоду по-справжньому у незрівнянний спосіб відчути свої емоції. Ми слухаємо музику, яка торкається наших сердець, або ж дивимося фільми, з якими переживаємо катарсис. Ми ділимося історіями, які ведуть нас у подорож емоцій: смутку, радості, втрати, болю та надії, збираючи клаптики досвіду інших людей та потроху осягаючи, як це – на повну бути людиною.
Якщо під час мистецьких вправ звертати увагу на процес, а не на результат, то вправи ці можуть стати майданчиками для наших почуттів. Коли ми даємо дітям нагоду виразитися у мистецтві у по-справжньому грайливий спосіб та коли тримаємо їх у безпеці наших стосунків: тобто коли вони не відчувають тиску створювати щось “гарне” чи “ідеальне”, а можуть просто бути тим, ким є, та поділитися цим з нами та з іншими – тоді ми підтримуємо їхній здоровий емоційний розвиток. І коли вони відчувають цей зв’язок з нами завдяки міцним стосункам та коли ми стаємо їхнім орієнтиром, саме тоді такі вправи принесуть найглибші зміни. Тоді з’являється емоційне здоров’я, яке є плодом стосунків та гри, і тому воно міцне та довговічне.
Тож, повертаючись до нашої зів’ялої рослинки…
Коли ми стикаємося зі складною поведінкою, можна почати з простих питань, які допоможуть збагнути, чого бракує.
Коли ми ставимо такі питання, ми наближаємося до того, щоб створити умови, потрібні для емоційного здоров’я та розвитку наших дітей. Ми стаємо садівниками в душі.
Бути садівником означає цікавитися, чого рослина потребує, розуміти, що працює та не працює, і пробувати забезпечити ці потреби якомога краще. Кожен з нас своїм способом та свого часу знайшов свій шлях стати садівником і для рослин, і для дітей.
Ніхто з нас не є ідеальним садівником у жодному разі. Але ми точно знаємо і віримо в те, що достоту так як рослина, так і кожна людина народжується з величезним потенціалом та за правильних умов розквітне. Ми піклуємося про серця наших дітей і мусимо добре пам’ятати про все це, щоби не опускати руки з дітьми, які розвиваються повільніше, чи з тими, які пережили жахливі умови, що вплинули на їхній розвиток. Довготривалі зміни потребують часу.
Ханна Біч і Тамара Страйджак
Переклад Христини Скопик-Кулак
Редакція Ірини Шокур
Поширити публікацію