«Просто черкни що-небудь», – сказала Теммі, сміливо малюючи неохайну лінію на своєму аркуші паперу.

  Я була з тих дівчаток, які розмальовують, не виходячи за лінію. Мені було ніяково від того, що завдавало незручності. Від того, що я не знала, як робити. Від безладу. Однак потім щось змінилося, і я зрозуміла – в мене всередині є те, що не вміщується в ці рамки та хоче вийти назовні.

 «Просто черкни», – сказала вона. І щось у її словах на мить змусило зникнути ті внутрішні послання, які тримали мене в полоні. Ті самі, що не так і тихо мені нашіптували: «Навіть не смій нічого малювати, поки не будеш впевнена, що саме так буде правильно!»

  Давайте я розповім передісторію. Вже кілька років я мешкаю на невеликому острові, відомому своїми художниками, які його населяють. Одна з художниць, Теммі, жила вниз по вулиці від мене, і ми зблизились з нею під час розмов за обідом. Я захоплювалася її роботами – вони були такі сміливі, різкі та творчі. Але ще більше я захоплювалася її здатністю надихати інших на експресивне мистецтво.

  Дозвіл. Це таке потужне слово і ще потужніше поняття. Воно містить силу випускати на волю речі, які були пригнічені або простоювали роками… іноді навіть десятиліттями. Коли ми відчуваємо дозвіл, ми відкриваємо портал. І якщо ми дамо йому вершити своє чаклунство, ми отримаємо перепочинок від того, щоб утримувати все це всередині або утримуватися від чогось.

  А як щодо запрошення? Це теж потужне слово. Воно містить у собі інше, ніж м’який дозвіл «все гаразд». Запрошення – це швидше енергія, а саме: «Давайте це зробимо! Принесімо все на стіл, на стіну або на підлогу… Витягнімо щось з середини вас НАЗОВНІ, і нехай воно існує».

  Хіба ми не мріємо про таке запрошення? І хіба нам не хочеться почути, що нам можна бути собою?

 Коли я зустріла Теммі, я отримала і дозвіл, і запрошення. За допомогою своєї грайливої ​​здатності надихати інших вона підвела мене до самовираження через фарбу, крейди та інші художні матеріали, до яких я надто боялася навіть доторкнутися. Їй вдалося допомогти мені виразити себе так, щоб відобразити те, що відбувалося зі мною всередині.

 Завдяки власному досвіду перетворення моя подруга Теммі знала: секрет не в навчанні правильної техніки або  дотриманні певного методу. Чари траплялися, коли вона могла створити безпечний простір, де не було установок, що ранять. Якщо їй виходило це зробити, вона була впевнена – все інше розкриється спонтанно.

  Але для цього потрібен такий простір. Свобода від занять за розкладом та екранів. Можливість досліджувати, робити щось «неправильно» – вперше, вдруге, а може, й постійно. Тому річ у тім (і тут ви, напевно, розумієте, що я хочу сказати), що робити все «правильно» – це, можливо, взагалі не та мета, якої варто прагнути. Можливо, потрібно насамперед намагатися випустити щось назовні.

  У цьому просторі ви можете бути впевнені, що ніщо, що вийшло назовні, не буде використане проти вас. Не зіпсує ваші стосунки та не влаштує неприємності з дорогими вам людьми. У режимі гри є одночасно безпека і свобода. 

Не знаю, як ви, але я точно хотіла б організувати саме такий простір для тих, кого люблю. Так, те, що вийде назовні, може бути брудним чи гучним. Але якщо воно залишиться всередині, то бруду буде ще більше.

  Я розповіла вам про свій досвід вираження емоцій через живопис, але це не єдиний спосіб. У нас під рукою так багато чудових інструментів. Ми можемо цим користуватись безплатно.

  Музика. Рух. Письменництво. Поезія. Драматургія. Історії. Зазвичай наша культура свято зберігала їх для нас, тому нам не доводилося навіть замислюватись, яку користь вони нам приносять. Але більшість із нас втратили цю мудрість культури, і нам доводиться шукати власний шлях, щоб повернути ці практики назад у своє життя та життя наших близьких.

  Іноді мене запитують, як дізнатись, що є грою? Це звучить як легке питання, але насправді не все так просто. Ті культурні інструменти, які я перерахувала вище, можуть бути грою. Але ті ж речі легко можуть бути перетворені на роботу. Готування може бути грою, але якщо вам через п’ять хвилин потрібно накрити стіл і нагодувати всю сім’ю, то в такі моменти це напевно здасться роботою. Гра визначається не видом діяльності, а тим, як ми у неї входимо.

  Якщо у вас є сумніви, ось кілька навідних питань, щоб допомогти вам розібратися:

  Чи відчувається це як робота? 

Якщо ви більше сконцентровані на результаті, чим на процесі, то, швидше за все, ви працюєте в режимі роботи, і це не стане безпечним місцем, щоб емоції могли вийти назовні та програватися.

  Чи здається вам, що вас хтось оцінює? 

Це може бути послання (реальне чи уявне) від суспільства, від ваших батьків, вашого партнера або, найчастіше, від вас самих. Якщо ви відчуваєте, що вас тягне продемонструвати якийсь результат, то навряд це приведе вас до того виду грайливості, який забезпечує самовираження.

  Чи відчуваєте ви, що ваші обладунки одягнені (що потрібно захищатися)?

Якщо ви не відчуваєте себе в безпеці, фізично чи емоційно, то ви, мабуть, у режимі тривоги, що також ускладнить вам пошук своєї гри.

  З іншого боку, якщо у вас є простір, щоб спробувати щось і не боятися наслідків, або ви відчуваєте деяку свободу сказати або зробити те, що вам хочеться (заспівати або закричати), ви, можливо, вже потрапили у правильні та надійні руки справжньої Гри. Довіртеся їй, якщо можете. Її мудрість супроводжувала нас з давніх-давен.

  Отже, дорогі читачі, я бажаю вам і дозволу, і запрошення. Дозвіл відкрити двері та запрошення на вихід всьому, що є всередині, вийти назовні. Для вас самих, ваших дітей та для всіх, кому потрібно трохи підтримки, щоб знайти той вид гри, який допоможе виразити все, що приховано.